Лягає час у коси сивиною –
Такою парадигма* є буття.
Та зрозумієш, що таке життя
Тоді лиш, як зустрінешся з війною…
Дві неньки стрілись на одній стежині,
Хвилює очі щедра сивина…
Гвалтує землю їхню ще війна,
Тож долі обзиваються ожинно.
А чи була їх зустріч випадкова –
Тих матерів, що втратили синів?
Загинув кожен на… своїй війні…
Не вернуться додому вже ніколи.
Один упав на полі України,
Боронячи її від м..калів…
Загинув інший… у чужій землі,
Де не лунала пісня солов’їна..
Дві матері, та схожі їхні долі,
Хоч рана в ерці кожному – своя,
Не так тепер їм сонечко сія,
Адже несуть свою житєву втому.
«Чи пам’ята земля Афганістану
Безвусого радянського бійця?
Кому війна була потрібна ця?» –
Думки з душі матуся знов дістане.
Розмову їхню слухав тихий вечір,
Не поспіщав утерти сльози Бог.
Важкі хрести їм випали обом,
Тому й зігнулися жіночі плечі..
Тож, чи була та зустріч випадкова?
Питань, мабуть, уже не виника,
Адже згадала кожна про синка,
Й знов перед сном помолиться іконі…
20.01.2025.
-----------------------------------------------
*Парадигма — ідея, що служить основою для створення світу буття.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031315
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2025
автор: Ганна Верес