Ви цілували юності вуста,
Безсонні ночі па́слись, ніби коні.
І калатало серце неспроста,
Коли торкалися до нас ваші долоні.
Хода тендітна, голос солов’я,
Спустились мрії із небес на землю.
Такі живі, мов річки течія,
Місцями жваві, що розмиють греблю.
Хто вас створив міцними немов сталь,
Що має ніжності жіночої відтінки?
Тіло із криці, а душа кришталь,
Такими стали нині українки.
Метал смертельний руки зігріва,
Вуста шепочуть нібито молитву:
-За мою землю рідну, за міста!
За крик дитячий і людей гонитву!
Ви там, де людяність потрібна понад все,
Де вас чекають кожної хвилини.
Бо волонтер приїде…приповзе,
Це тільки кажуть, що ми всі із глини.
Із смужок долі небо заплели,
Ще й оберіг у вузликах сховали.
Любов свою на фронт передали,
Небесний захист у молитвах поєднали.
Ще тільки вчора плід любові ви несли,
Народжували і життя давали.
А зараз, ніби ангел на крилі,
Бійців на полі бою рятували.
Ви берегині для сімейного вогню,
В серцях коханих полум’я палає.
Ви здобули пошану світову,
Про жінку українку кожен знає.
Ми віримо, що зникнуть ці часи,
Коли війна життя нам зруйнувала.
І мокрим буде від ранкової роси,
Той шлях, що Україна вибирала.
22.01.25р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031293
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2025
автор: Степан Олександр