Одна з прикмет часу – недобудови,
Надії, замуровані в бетон,
Чиїсь у прірву кинуті мільйони,
Чиєїсь долі в них Армагеддон.
Вечірня зірка, кам’яні громади
Похмуро небо крають на шматки,
У вікнах світлу там не запалати,
Чиїмось забаганкам завдяки.
Забуті височіють поряд крани –
Лелек сталевих кинута сім’я,
Ці велети пізнали смак омани,
«Металобрухт» – тепер у них ім’я.
Не стали ці споруди комусь домом,
Імла вкриває їхнє майбуття,
Дощі холодні, блискавки із громом –
Відкрите всім вітрам у них життя.
Безглуздо височіють серед міста,
Ці обіцянки щастя і тепла,
Довкіл буяє гра життя барвиста,
До котрої в них черга не дійшла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031234
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2025
автор: Віталій Гречка