Вона́ і Він. Від бі́дності й війни́,
Байду́жості, що затопи́ла все.
Втіка́ли у свої́ соло́дкі сни,
Що там за мо́рем не чуже́ …
Та ще й дитя́ у ма́ми в животі́́
Теж того раю хо́че на землі,
Не спра́вжнього, хоча́ б на одну́ мить,
Щоб жи́ти, мрі́яти, люби́ть …
[i]Вона́ усе це малюва́ла,
А він опи́сував вірше́м,
Диви́лась, мрі́яла, коха́ла,
Він накрива́в її плаще́м …[/i]
Хоч мо́ре – це добро́, не зло,
Не ду́же при́язним було́,
Весь о́дяг на шмаття́ порва́ло,
То хоч життя́ не відібра́ло …
А да́лі та́бір, крик, знева́га,
Жену́ть куди́сь немо́в ове́ць,
Та ще була́ душі́ насна́га,
Писа́в щоде́нник оліве́ць …
[i]Вона́ усе це малюва́ла,
А він опи́сував вірше́м,
Диви́лась, мрі́яла, коха́ла,
Він накрива́в її плаще́м …[/i]
Вона і Він стоя́ть за ру́ку,
У ній там десь уже́ їх син,
І подару́нок їм розлу́ка,
За дріт піде́ лиш він оди́н …
Вона ж зара́зним чи́мось хво́ра
І ці́нності у ній нема́,
Не ва́рті дорогі́ уко́ли
Цього́ мізе́рного життя́ ...
[i]Вона усе це малюва́ла,
А він опи́сував вірше́м,
Диви́лась, мрі́яла, коха́ла,
Він накрива́в її плаще́м …[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031227
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2025
автор: Дружня рука