Обізвалася пилка із гаю,
Сколихнула нав’язливу тишу.
Йду неспішно, по стежці ступаю,
Місить тиша та душу, мов грушу.
У привіллі вчуваю я постріл,
Де картоном набиті снаряди.
Турнікети, що рвуться, й біль гострий,
Упивається в тіло, мов гади.
Несуразність військового стану,
І критичність межі очевидна.
Героїзм - він від Дону й до Сяну,
Та брехня з лицедійством огидна.
Кому рани, каліцтво і слава,
Кому слізьми набиті кишені.
Кому радість з журбою кровава,
Кому дрібка землі, що у жмені.
Та земля, що зростила з малого,
А матуся в колисці люляла.
"Не буває шляху, щоб простого, -
Так про себе вона промовляла.
Бути вірним собі, ось, та сила,
Що здолає усе в цілім світі.
У любові моїй такі крила,
Що міцніші найважчої криці."
Із любові виходить повага,
Хитрість, впертість і спритність.
Непохитність, де вража ватага,
Лицемірно показує вищість.
21.01.25
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031216
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2025
автор: Валентина Ланевич