Згорів будинок, а з ним і мрії,
Вогонь пожирав цінне без жалю.
На попіл обернулись надії,
Все немовби віддалося вогню.
Є лиш спогад - малюнки дитячі,
Стукіт годинника десь на дачі.
Ідуть люди подалі від дому,
Дорога веде крізь страх і втому.
Тримай маму, доню, вона – сила,
Руки її від біди захистять.
Можеш плакати, але не кричать,
Втерпи, як мама тебе навчила.
Ті, хто зникли вчора – не при чому
І не допоможуть в світі цьому.
В пам’яті є пиріжки гарячі,
Та милі мурликання котячі.
А попіл розвіється без вогню,
Колись хтось засудить ці події,
Коли вогонь пожирав без жалю,
Коли горіли дома і мрії.
Мирослав Манюк, 19.01.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031103
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.01.2025
автор: Мирослав Манюк