Сонця холодного колесо мідне
Повагом котиться, тіні витягує.
Ще не зайшло, а бундючним стилягою
Місяць утяту бочину намітив
Впхнути в тополь закуйовджені мітли.
Колесо котиться, хмари золотить.
Боком у лісі гальмується вдавленим,
Сіє всебіч від заграви окалину.
І завмирають, щербаті, навпроти -
Спільники вічного круговороту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031064
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.01.2025
автор: Горова Л.