У безодні картини,
вітер колише нанокристал павутини,
у глибинах вузлів, без слів.
Хто ще згадає, що я був.
Що чийсь погляд у тенетах ловив.
Вітер думки забрав у безодню,
і залишив у пам'яті уламки картини.
Порожніє світло, зірки тьмяніють,
Погляди в натовпі мовчазно губляться.
У безодні самотності як кораблі в пучині,
мрії на мілині і якоря в мулі.
У тіні ночі, де зірок не видно,
світанок знову сплутує кола в павутини.
У кожному спогаді, у кожному дні,
нагадування про минулі миті, зниклі спогади.
Смуток блукає вулицею,
чекає на розі,
біжить по траві, сяє в небі,
нагадує, що я був у житті,
Крадькома дивився, торкався рукою,
вів за собою,
був завжди собою,
був поруч з тобою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031058
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.01.2025
автор: oreol