Я слухаю тепер ці ніжні звуки,
Як відгомін забутої весни.
І в розпачі я простягаю руки –
Та не тебе торкаються вони.
Ти – ефемерний, зітканий із мрії,
Мій ідеал і демон водночас.
З тобою буть уже нема надії,
Але так хочу ще хоча би раз
Торкнути пам’ять поглядом непевним,
У сірі очі знову зазирнуть.
Моє життя ввесь час було даремним –
Душі моєї ти не зміг відчуть.
2002.
***
Знову демони з пекла простягують кощаві руки,
Моє серце не б’ється – завмерло з гіркої розпуки.
Мов у мертвому сні чую голосу рідного звуки,
І не можу отямитись – очі зов’яли від муки.
2002.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031007
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2025
автор: Анно Доміні