Усе життя він кланявся землі, воді,
Старому світу щедрої криниці.
Щоразу заглядав в її зіниці,
Для нього обереги - і земля, і дім.
А інколи той "пристрій" смуток огортав,
Чомусь здавалось, що косилось сонце.
Ставав якимось зовсім безборонним,
Блищав вужем здалека гордовитий став.
- Дивак ти, дерев'яний журавлю, дивак.
Тобі не хочеться селом літати?
Ось так простоїш вічно біля хати? -
кричали чорні галки, -
- ти немов закляк.
Здригався журавель вві сні, вночі тремтів.
І плакав гірко вдень, курликав важко.
Хоч синь так кликала печальну пташку -
Ось тут народжений, тому й не полетів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030938
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2025
автор: Світлая (Світлана Пирогова)