Затихають вітри на порозі,
Мовчазними стають навіть поля.
Тут блукає війна по дорозі,
Що схиляє самого короля.
Скільки ж болю ховається в слові,
Скільки втрат ми прийняти готові.
Та все ж у серці вогонь зростає,
І надія у очах палає.
Там, десь за обрієм, світло тремтить,
Де будинки змушені мовчати.
Час тримає, щоб не відпускати,
Забирає й повертає на мить.
Сили бракує, тіло вмирає…
Та проб’ється промінчик, я знаю.
Він – як джерело нової крові,
Джерело надії та любові..
Я ступаю у тишу, там – земля,
Де душа обіймає в дорозі.
Не зруйнувати мовчазні поля,
Коли дують вітри на порозі.
Мирослав Манюк
15.01.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030797
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.01.2025
автор: Мирослав Манюк