Вона чекала сина із війни,
Щодня молитву посилала небу,
До нього було ближче з полонин,
Душа ж у цьому бачила потребу.
Такого легіня зростила! І… сама…
Тож і любов сильнішу мала вдвічі.
Коли ж війни покликала сурмА*,
Подався син у батальйон Да Вінчі.**
Він виростав серед краси Карпат,
Де знали волю гори і смереки,
Тоді вже зрозумів: мо@каль – не брат
І що війна – для людства небезпека.
А матінка лишилася одна –
Жила у рідній хаті… з самотою:
«Кому потрібна клята ця війна,
Котра мене зробила сиротою?»
Вона чекала сина, як ніхто,
Молилася Всевишньому і зорям,
Слова свої скріпляючи хрестом,
Аби минуло хату її горе.
Воно ж не забарилось: у вікно
Пташина стукнула (невже це звістка),
У душу ніби хлюпнули багном:
«Так і не дочекалась я невістки…»
Лице її зробилось крейдянИм,
Коли озвався голос в телефоні:
«Ваш син… згубився на стежках війни,
Тепер він, очевидно, у полоні…»
Вона не впала… «Отже, він живий, –
Майнула перша думка блискавично, –
А може, десь поранений кровить?»
І план собі намітила незвичний…
А згодом ненька опинилась там,
Де між землею й небом смерть гуляє,
Де плавляться характери й метал.
Її ж солдати «мама» називають,
Бо бачать у ній рідне, те своє,
Що залишилося за кілометри,
І в душах їхніх затишно стає,
Бо й тут рятує мати їх від смерті.
Вона ж із ними всюди й… «на нулі»,
Свої рахунки має з ворогами,
Уже й заслуги має немалі,
І вірить, повінчає сина в храмі
З тією, кого доля обере,
Та покищо у неї справ багато:
До зустрічі із сином не помре,
Весілля дітям справить в рідній хаті.
Й радітиме за них той перевал,
Що був для них далеким, але й рідним,
Де Івасюк про руту заспівав,
Де в людях проросли любов і гідність.
12.12.2024.
* – 1. Старовинний духовий музичний інструмент прямої видовженої форми, який використовували перев. як сигнальний.
** – Батальйон Да Вінчі — це бойовий підрозділ ЗСУ.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030732
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2025
автор: Ганна Верес