Самі обрубуємо крила
Власних надій і сподівань,
Себе постійно позбавляєм
Тих давніх мрій і побажань.
Занурившись в сує́тні будні
Так швидкоплинного життя,
Із гирями проблем і нервів,
Бредем крізь терни навмання.
А поруч кетяги калини,
А поруч Сонце золоте,
А поруч посмішка дитини
Та в голові не те, не те...
Ми спішимо, ми всі в ґалопі,
Несе бурхлива течія́,
Десь по світах, чи тут в Європі,
Нам ранить душу печія́.
Без крил не вирватись з "полону",
Не осягнути велич див,
Ми дивимось, але не бачим,
Те, що Всевишній сотворив.
20.12.2024 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030624
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2025
автор: Олекса Терен