ПИЛ
Як білий пломінь в нас помре,
Байдужість до життєвих втіх
І темрява до нас прийдè -
В ночах розсипемось сумних;
Стрімке волосся стихне теж,
І крізь вуста прорветься тлін,
І диханням вже не живеш -
Коли ти пил, коли ти пил!
Не мертві і бажàні ще,
І все ще чуйні в почуттях,
Літатимемо ми лише,
Де ми померли, в тих місцях,
І буде танець наш легким
Бо вільним порохом ми є,
У сяйві сонця золотім,
Грайливий вітер нас несе
Небесним світом і земним
У майбуття далекі дні,
Пил, як невтомний пілігрим,
Шляхи здолає всі свої.
Ні відпочинку, ні брехні,
Де смерть панує, сплять думки,
Зійдуться атомів шляхи,
Один - то я, а другий - ти...
Тоді у тихому саду,
Ще теплому від сяйва дня
Знайдуть коханці чарівнУ
Рослину в квітах небуття,
Яка зросла із мрійних снів,
І їм відкриється краса,
Дарує Всесвіт диво їм,
Їх сяйвом стрінуть небеса.
В обіймах дивної краси
Їм не збагнути, чи то спів,
Чи полум'я, чи смак роси,
До світла світлом дух злетів?..
Все вище, вище в небеса,
І там зустрінуть мить одну -
Горітимуть слабкі серця
В екстазі нашого вогню!
Вже в непритомних і слабких,
Де світла рух не зупинить,
Прозрінням спалахне для них
Любові мить... любові мить...
20-22. 12. 2024
© Тетяна Даніленкo
Ілюстрація з інтернету
DUST
When the white flame in us is gone,
And we that lost the world's delight
Stiffen in darkness, left alone
To crumble in our separate night;
When your swift hair is quiet in death,
And through the lips corruption thrust
Has stilled the labour of my breath --
When we are dust, when we are dust! --
Not dead, not undesirous yet,
Still sentient, still unsatisfied,
We'll ride the air, and shine, and flit,
Around the places where we died,
And dance as dust before the sun,
And light of foot, and unconfined,
Hurry from road to road, and run
About the errands of the wind.
And every mote, on earth or air,
Will speed and gleam, down later days,
And like a secret pilgrim fare
By eager and invisible ways,
Nor ever rest, nor ever lie,
Till, beyond thinking, out of view,
One mote of all the dust that's I
Shall meet one atom that was you.
Then in some garden hushed from wind,
Warm in a sunset's afterglow,
The lovers in the flowers will find
A sweet and strange unquiet grow
Upon the peace; and, past desiring,
So high a beauty in the air,
And such a light, and such a quiring,
And such a radiant ecstasy there,
They'll know not if it's fire, or dew,
Or out of earth, or in the height,
Singing, or flame, or scent, or hue,
Or two that pass, in light, to light,
Out of the garden, higher, higher. . . .
But in that instant they shall learn
The shattering ecstasy of our fire,
And the weak passionless hearts will burn
And faint in that amazing glow,
Until the darkness close above;
And they will know -- poor fools, they'll know! --
One moment, what it is to love.
1911
Rupert Brooke
Руперт Брук (1887-1915) - англійський поет, відомий своїми сонетами воєнної тематики, написаними в період першої світової війни, учасником якої він був (служив на флоті) і на якій загинув.
Найвідоміша робота Руперта Брука - цикл "1914 and other Poems».
У вірші "Dust" автор протиставляє фізичну смерть людини (перетворення на прах) природі любові і душі.
(Відомості з інтернету)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030407
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2025
автор: Тетяна Даніленко