Хтось блукав у Рудому лісі,
Щось шукав під опалим листям.
Шепотіли дерева грізні,
Вітер кликав когось свистом.
Розкопали землю померлу,
Що полин у себе ввібрала.
Вона взяла немов жертву
Душу й тіло, які зів’яли.
А ночами сосни іржаві
Блискавицю в собі ховали.
І під сяйво руки криваві,
Страх безумства в очах закривали.
Вас би всіх до лісу Рудого,
Гіркоту полину у рота.
В вас немає нічого святого,
Вбивство нас- це є ваша робота.
Ви все мрієте нас на попіл,
Бо у вас є для того зброя,
Кров людська це для вас допінг,
Вже не раз від вас було горе.
Ми вмирали від кулі в спину,
Нас від голоду менше стало.
Якби можна, то виб пуповину
На початку життя відгризали…
Кожен раз косовиця проходить
І стерня від вогню палає,
Та спід попелу знову вродить,
Те що вічно живе і буяє!
9.01.25р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030313
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2025
автор: Степан Олександр