СКАЗАНЕ ПІД ЧАС БОМБАРДУВАННЯ
В тій давнині, у тих часах умовних,
чим був я - може, зіркою, хто зна?..
Чаклунством не пробуджений любовним -
алгетський камінь*, чистий, як вода?
Відкуплений у вічності коханням,
народженням був вилучений з тьми.
Людина я! І це моє зізнання
хотів співати я перед людьми.
Я, мудрий і обізнаний в мистецтвах,
у день той** крикнув: Земле ти моя!
Даруй хоч тінь від кущика на серце -
то буде милість захисту твоя!
Там, в небесах, не схильний до затримки,
націлений блискучий окуляр,
щоб я пізнав беззахисність хвилинки,
яку зупинить перпендикуляр.
Я майже весь в загибелі обіймах,
задуху вже моя відчула плоть -
опам'ятайся, учень божевільний,
убивчої прямої не проводь!
Людина я! Горить коштовний пломінь
в душі моїй! О ні, не хочу я
Згоріти! Я - алгетський камінь,
Господь, не дай згоріти як свіча!
І віддалилось гуркотіння смерті,
і дихав кущ, і я під ним лежав,
і ангел*** у своєму милосерді,
убогості моєї не прийняв.
І в світ оцей, де пахло і жовтіло,
співало і осяявало путь,
своє врятоване я виніс тіло,
його родиму, жалюгідну суть.
Заплакав я, близький всьому живому,
зітхаючий, тримтячий, сам живий.
О, величе молитвеного слова,
вмісти в собі і лепет мій низький!
Я бачив і велике, і самотнє
своє обличчя. З полум'я того
себе я виніс, як дитя господнє,
як тінь живу продовження свого.
Не за свою молився довговічність
у ту хвилину, в темній німоті -
а за людське, дароване навічно,
що випадково мешкало в мені.
І вижило воно. І над водою
стояв я довго. Я втомивсь тоді.
Хотілось стати хмарою, травою,
алгетським чистим каменем в воді...
5-6.01.2025
© Тетяна Даніленкo
* Алгет - річка, що тече по території Алгетського національного парку в Грузії
** день, коли ЛГ потрапив під бомбардування
*** Ангел, який забирає душу померлого
(коментарі мої)
Ілюстрація - картина львівської художниці, яка працює під псевдонімом Kinder Album
СКАЗАННОЕ ВО ВРЕМЯ БОМБЕЖКИ
В той давности, в том времени условном
что был я прежде? Облако? Звезда?
Не пробужденный колдовством любовным
алгетский камень, чистый, как вода?
Ценой любви у вечности откуплен,
я был изъят из тьмы, я был рожден.
Я — человек. Я — как поющий купол,
округло и таинственно сложен.
Познавший мудрость, сведущий в искусствах,
в тот день я крикнул:
— О земля моя!
Даруй мне тень!
Пошли хоть малый кустик -
простить меня и защитить меня!
Там, в небесах, не склонный к проволочке,
сияющий нацелен окуляр,
чтобы вкусил я беззащитность точки,
которой алчет перпендикуляр.
Я по колено в гибели! По пояс!
Я вязну в ней! Тесно дышать груди!
О школьник обезумевший! Опомнись!
Губительной прямой не проводи!
Я человек! И драгоценен пламень
в душе моей!
Но нет, я не хочу
сиять заметно!
Я — алгетский камень!
О Господи, задуй во мне свечу!
И отдалился грохот равномерный,
и куст дышал. И я дышал под ним.
Немилосердный ангел современный
побрезговал ничтожеством моим.
И в этот мир, где пахло и желтело,
смеркалось, пело, силилось сверкнуть,
я нежно вынес собственного тела
родимую и жалостную суть.
Заплакал я, всему живому близкий,
вздыхающий, трепещущий, живой.
О высота моей молитвы низкой,
я подтверждаю бедный лепет твой.
Я видел одинокое, большое
свое лицо. Из этого огня
себя я вынес, как дитя чужое,
слегка напоминавшее меня.
Не за свое молился долговечье
в тот год, в тот час, в той темной тишине
за чье-то золотое, человечье,
случайно обитавшее во мне.
И выжило оно. И над водою
стоял я долго. Я устал тогда.
Мне стать хотелось облаком, звездою,
алгетским камнем, чистым, как вода.
1947
Белла Ахмадулина
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030278
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.01.2025
автор: Тетяна Даніленко