Мій корабель

Мій  корабель

Мій  корабель  іде  на  дно,
Поранившись  об  гостру  скелю,  
А  я  спокійний,  всім  на  зло,
Неначе  бедуїн  в  пустелі.  
Тримаю  люльку  у  зубах,  
Долонями  кермо  стискаю,  
І  в  пам'яті  зринає  шлях,  
Увесь,  з  початку  і  до  краю.  
Як  ліс  рубали  віковий,  
Як  різали  важкі  колоди,  
Як  став  на  стапель  кіль  міцний,  
Форштевнем  рвучись  на  свободу,  
Як  ребрами  в  усі  боки,  
Міцні  шпангоути  стирчали,  
Як  щогли  ставили  стрімкі,  
Каюти,  трюми  будували...  
Не  завмирав  роботи  рух,  
Та,  ось  одного  разу  вранці,  
Я  припіднявши  капелюх,  
Зробив  свій  перший  крок  на  шканці.  
А  потім  красень  мій,  фрегат,  
Ліг  корпусом  на  синю  хвилю,  
Не  оглядаючись  назад,  
Мотав  на  лаг  вузли  і  милі,  
Летів,  мов  спущена  стріла,  
Напнувши  всі  свої  вітрила,
І  вітер  пісеньку  співав,  
У  полотняних  білих  крилах.  
Пізнали  ми  усі  моря,  
Усі  відомі  океани,  
Манила  нас  завжди  земля,  
Та  що  земля,  коли  ти  п'яний!  
Сп'янілий  вщент  від  боротьби,  
З  шаленим  натиском  стихії,  
Коли  вона  -  тебе,  чи  -  ти?  
І  лиш  на  Бога  є  надія!  
Коли  стікають  по  щокам,  
Важкі  просолені  краплини,  
Чи  то  проста  морська  вода,  
Чи  сльози  змочують  щетину?  
І  ворог  зразу  впізнавав,  
Мій  силует  на  небосхилі,  
З  усіх  своїх  гармат  стріляв,  
Та  був  звитяжити  не  в  силі.  
І  навпаки,  у  свідках  -  Бог!  
Салютом  горизонт  вкривався,  
Як  з  оберемком  перемог,  
Я  в  рідну  гавань  повертався...  
Пройшли  не  раз  ми  і  не  два,  
Нелегкий  шлях  навколо  світу,  
Мій  екіпаж,  фрегат  і  я,  
Морською  дружбою  повиті,  
І  наш  щасливий  талісман  -  
Майстерно  різблена  Фортуна,  
Під  бушпрітом  стрункий  свій  стан,  
Несла  крізь  бурі  і  тайфуни,  
Між  рифів  щелепи  міцні,  
Повз  водоверті  і  мілини,  
А  ми  співали  їй  пісні,  
За  склянкою  міцного  джину.
Схилявся  успіх  на  наш  бік,  
І  вдача  посмішкою  гріла,  
Увесь  моряцький  довгий  вік,  
Та  цього  разу  помилилась...  
Рятуйтесь  друзі,  вас  прошу!  
Не  спокушайте  власну  долю,  
А  я  штурвал  не  відпущу,
Хоч  руки  вже  слабкі  і  кволі.
Я  не  залишу  сам  на  сам,
Мій  втомлений  старий  вітрильник,
Нас  не  розлучить  океан,  
Яким  би  він  не  був  всесильним.  
Ми  разом  без  страху  підем,  
В  провалля  темної  безодні,  
Але  насправді  попливем,  
На  зустріч  вічності  за  обрій.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030264
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.01.2025
автор: Костянтин Вишневський