Рік Новий і самчик рись
Розминулись. Зажуривсь
Рисик. Звірі у Карпатах
У зимове славне свято
Дари вже взяли, а він
Чув лише у лісі дзвін.
Сів на горбі близько хати
Став обурливо кричати:
- Рік Новий! Я тебе ждав!
Чом мене не привітав?
Зайцю шарфик дав, шапчину.
Вовку – сіру кожушину,
Лисці – модні рукавиці,
Торт із насінин – синиці.
Похвалилися мені!
- Мав ти дар? – спитали.
- Ні! – відказав їм я й до хати
Втік сльозини витирати.
Рік Новий вже був не в лісі,
Та почув він голос рисі.
Прилетів у ту долину,
Де жив рисик, й під ялину
Дар поклав йому свій. Звір
З дому вискочив надвір –
Шум влетів до його вух,
Мають рисі гострий слух.
Хоч Новий втекти спішив,
Та сліди в снігу лишив
До ялини, де у тиші
Із форелі торт для рисі
У коробочці лежав,
Гойно блиском вигравав.
Рисик лапи склав покірно,
Року мовив: «Друже вірний!
Дякую, що ти прийшов!»
З радості заплакав знов
Звір вухатий і плямистий
Й торт у дім подався їсти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030259
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.01.2025
автор: Крилата (Любов Пікас)