Надежда стихает,
как ребёнок в обществе взрослых.
Она не понимает этих слов и разговоров,
не понимает, почему взрослые всё больше
раздражаются, когда их утешают,
когда гладят их по щеке.
Она заводит разговор с овчаркой,
что рисует хвостом свои радостные знаки
безо всякого значения,
с мухой, что залетела сюда еще летом
и проснулась от тепла.
Она слышит, как за неделю до весны
в норках посапывают ежи,
как далеко на каменистом берегу
серые цапли опробывают ещё холодный воздух,
что понесёт их домой.
Слова в комнате
превращаются для неё в неразборчивый шум,
она хочет попросить всех вести себя тише,
она хочет попросить воды,
но все заняты спором,
и она
укрывается пледом, устраивается,
будто ко сну,
и пытается не заснуть.
07.01.2025
(Перевод с украинского)
Оригинал:
* *
Надія нишкне,
як дитина в дорослому товаристві.
Вона не розуміє цих слів і розмов,
не знає, чому дорослі все більше
дратуються, коли їх утішають,
коли гладять їх по щоці.
Вона заводить розмову з вівчаркою,
яка малює хвостом свої радісні знаки
без жодного значення,
з мухою, яка залетіла сюди ще влітку
й прокинулась від тепла.
Вона чує, як за тиждень до весни
у нірках посопують їжаки,
як далеко на кам’янистому березі
сірі чаплі випробовують ще холодне повітря,
що понесе їх додому.
Слова у кімнаті
перетворюються для неї у нерозбірливий гамір,
вона хоче попросити їх усіх бути тихіше,
вона хоче попросити води,
але всі зайняті суперечкою,
і вона
вкривається пледом, вмощується,
ніби до сну,
й намагається не заснути.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030198
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 07.01.2025
автор: Станислав Бельский