---
Містик, що шукав в темряві силу,
Не відав, що приховує та ніч.
Він кличе архангела — вітрила вітру,
Щоб змінити світ, розірвати тишу.
“Уреїл, архангеле, я покликаю тебе!
Зупини дощ, дай ясність на землю!
Нехай сонце обійме мою землю,
Нехай дійде до мене світло твоє.”
І ось, з тьми прорвався світло-темний вогонь,
Зорі згасли, небо розверзлося, як вуста.
Він стояв перед ним — архангел Уреїл,
Сила, що поєднує стихії і руйнує.
“Ти не знаєш, чого бажаєш, містик мій,
Ти збудив мене, а я не простий.
Я — той, хто між світами і тінями,
Я — ураган, я — вогонь і холод в один момент.”
Містик замовк, не знайшов слів для протесту,
Лише вогонь у його серці палав.
Архангел поглянув на нього, і на землю,
І змахнув рукою — дощ припинився враз.
Але не на тому закінчились зміни,
Небо, як ложе, розкрило свої глибини.
Темні хмари розірвали горизонт,
І гроза, наче звір, ринула в бій.
І раптом міста в тривозі замерли,
Ламались лінії, кабелі горіли.
Сигналізації лунали, як удари громів,
І містик зрозумів — він відкрив не той шлях.
“Що ти наробив?” — запитав сам себе.
Але вже було пізно, чари діяли.
Він викликав не лише дощ, а й бурю,
І в серці його спалахнули сумніви.
Той архангел, Уреїл — не просто дух,
Він несе з собою не тільки благословення,
Але й руйнацію, й випробування,
Бо сила його — це стихії, це божий гнів.
Він змінив все: погоду, стихії, землю,
І в ньому було більше, ніж будь-хто міг зрозуміти.
Він — той, хто відчиняє ворота Едему,
І того, хто кличе його, він не жаліє.
І ось, коли гроза вщухла, місто опинилось
В хаосі, в тіні, в темряві безмежній.
Містик вже зрозумів, що зробив, але було пізно,
Бо Уреїл — не ангел для людських бажань.
Він — архангел, що веде і руйнує,
І в його руках — не тільки сила світу,
Але й крила, що відкривають ворота пекла,
І містик відчув, як темрява його охоплює.
“Я не звик до таких, як ти,” — мовив архангел,
“Я — той, хто відкриває шляхи для небес,
Але за кожен крок, за кожен виклик,
Потрібна ціна — і вона висока.”
Містик став свідком великої сили,
Що відкрило небо й змінило землі.
Не все в цьому світі можна змінити словами,
Не все піддається людським рукам.
І ось, залишаючи місто в пеклі зламів,
Уреїл зник, як ніч у розсвіті.
А містик стояв один, охоплений тишею,
І лише в його серці залишилась буря.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030168
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.01.2025
автор: Ростислав Мельничук