Бувають війни такі що не бачиш оком,
Бувають війни такі — без димів і гільз.
Вони стаються так часто, що ненароком
Їх впишуть в буденність і спишуть на чийсь каприз.
Крадуться вовками в стінах міських хрущовок,
Сплітаються косами вовни на спицях днів,
І вбраний у светра з тиші і недомовок,
Як в лати, веде хтось перший зі всіх боїв.
Їх буде багато — так скажуть тобі прикмети,
В квадратиках вікон самотність його облог.
У кожному домі бувають свої секрети:
Десь — пляцків до свята, десь — воєн без перемог.
І це так безглуздо: шукати у всьому сенси...
Він буде шукати, ти знаєш про це не з п'єс.
І в сіточці венок, що схожі, неначе сестри
Як в сіточці вулиць загубить останній сенс.
І буде непросто: топтати свої дороги,
Коли беззмістовність отруює мов вино.
Заблукані діти збивають до м'яса ноги,
Шукаючи в світі того чого не було.
А ти вже доросла і, наче, умієш жити —
Ковтати повітря, жувати чутки в обід,
Минуле минуло, і, наче, з усім ви квити,
І, наче, забулось за змінами зим і літ.
І зараз проблеми — натерли новенькі мешти,
Платіжка за світло, сезонність дощу й застуд,
І все наче добре, і бути б як всі, бо врешті
Життя — коливання між точками амплітуд.
І врешті ну що то — якійсь там жалі й мозолі?
У кожного, знаєш вони фігурально є.
Та дзвоник дзеленькне і спраглий до рук і крові
Твій вовк зі стіни нашорошиться як тер'єр.
Ти скинеш ті мешти і підеш собі босоніж,
І килим під ступнями ластиться мов трава,
Є дім і робота, є друзі, та тільки поміж
Попроситься в гості надвечір й твоя війна.
Ви сядете разом, невидимі ветерани,
Гірчитиме кава з солоником до смаку…
В квадратиках вікон хтось перші залиже рани
І чаєм з повидлом напоїть свою війну.
[i]26.12.2024[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030123
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.01.2025
автор: Marika