Цей карколомний світ, гірка епоха,
Лягла в канву буття на рубежі століть.
В уяві марилась безлика перемога.
Ніхто не знав за ким і хто стоїть.
Облудлі словеса дурманили всяк розум.
В театрі вар'єте розігрувався міф,
Що ніс в собі олжу, ганебний поглум
На помисли святі, що в поколіннях всіх.
І грудились довкіл і знані і не знані,
Б'ючись за перемогу. Відвага їх рушій.
Не пощадила доля багатьох "титанів"
У мармурі спочив тих яничарів стрій.
Вона ж стояла у клекоті безмірнім
На тлі пожеж, на зламі доленосних днів.
Себе явила полум'ям руйнівним,
В душі тримаючи непримеримий гнів.
Вона ж стояла зміцнюючись в силі,
Черпаючи з віків снагу і ревну міць,
Розвінчуючи суть, порухи обридлі
Казенних лицедіїв вікових наслідь.
Вона ж стояла на широкім перехресті
Житті і смерті, вічності межі.
Дарунок долі їй, долі хресній
Схилились квіти полум'ям душі.
Ворожий задум приносить в світ неспокій,
Страждання, втрати, як у страшному сні.
Народ, що істину пізнав у борні жорстокій
Молитись Богу буде на своїй землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030055
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.01.2025
автор: Йосип Петрик