* * *
У землю – зір, а дух – у небо.
До боку кріпиш сагайдак.
І серце з-під забрала ребер
Золотозоро спогляда,
Як ти ідеш за виднокола
Максималістських устремлінь,
Де легендарні заборола
Ще не покрила сіра тлінь.
Ти поки що дитя, не воїн,
Твій лук – з вербового прута,
Та пам’ять предківська травою
Тобі до серця дороста.
На гранях тонкодзвінних ранків
Ти стартував у всеблакить,
І мрій дитячих витинанки
Вогнем небес взялися вмить,
І линуло крилате світло
На мерехтливу призму днів,
Щоб семиколірно розквітла
Веселка ніжна вдалині.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=103004
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.11.2008
автор: Діма Княжич