На світовій трибуні
Стрілися дві красуні.
Правда й Кривда - обидві пані,
Гордівливі і модно вбрані.
Правда скромно й модно вбрана,
На ній блузка вишивана.
Спідниця, плахта , поясок
На голові з квіток вінок.
Плавно й твердо робить крак,
На каблуках їй чобіток.
Сяють очі добротою,
Яскравою, вранішньою зорею.
Правда мовить, серцю волить
І волає вам напомнить:
Хто незнає свого Роду,
Важко жити тому народу.
Правда бає, серце крає,
За Волю і Землю Рід вмирає.
Щоб Перемагати і мирно жити
І світлим серцем на весь світити.
Кривда при тупцем спішить,
По боках на всіх косить.
З краю в край мільчать зірниці,
Хитрий погляд, як в лисиці.
Вона одіта в заграничне,
Напів блузка, напів спідничка.
За коліна чобітки,
Завмерли всі чоловіки.
Чи хто слухав слово Правди,
Увага вся на види Кривди.
В залі тихо шепотіли,
До Правди ніби оніміли.
Кривда каже — це негоже,
Правда вас хай не тривоже.
Їжте, пийте і гуляйте,
Ніякого Роду ви вже не маєте..
*************
Хто своїм Родом понукає,
Той рабом життя конає.
*******************
Хта за тілесні блага дбає,
Почуття тварин він більше має.
Січень 2025 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029993
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.01.2025
автор: Сокол