Чого я хочу?.. Що так скімлить денно, та болить
У серці чулім, що зранене життям, щомиті?..
Чого душа бажає насамперед на світі,
Та прогне бути все у весняному суцвітті?..
Не молодості прагне - минулось те уже давно...
Події в пам’яті біжать, мов стрічка у кіно...
Минають, і весни й зими, у череді років,
Де радість й смуток є, не рідко, де бракує й слів,
Щоб викласти той вир із почуттів, який палив
І розум й душу. Чи нині я забути мушу
Усе, що дорогим мені було?..Було...Було...
Та в Лету кануло... Лиш сонце у моє вікно
Незмінно світить крізь шибу, й крізь закриту штору.
У нім шукаю підвалин я міцну опору
Для сутності своєї, свавільна, що бунтує.
Не любить бруду, розбрату і ненависть і кров...
Розпростертий Богородиці нашої Покров
Над Україною, над мертвими, над живими...
На полі брані поруч і відьми й херувими...
Ти, чуєш, Господи, там крик невидимий душі,
В грудях пече, котрий, зі схлипами з очей, в тяжбі?..
Благослови, на злагоду, на перемогу й мир!
До Тебе, Боже, до Небес, направлений мій зір!
04.01.25
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029983
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.01.2025
автор: Валентина Ланевич