***
Ці дороги, котрі проходиш, -
розтривожена селем рінь
там, де пахкають димоходи
на розквітлі звесни городи,
і над ними зростає тінь.
А ти йдеш попри неї вперто!
Поза неї і поперЕд.
Розторочені білі светри...
Але метр отак за метром
не згинаєш усе ж хребет.
Поки на незатихлій ріні
б'ються риби громам у такт,
ти рятуєш їх тільця сині -
бо не винні, ні в чім не винні,
як і ти серед всіх цих лат.
Йдеш собі, бо диктує небо.
Чи то люди - близькі й чужі.
Де зірвало давно всі греблі,
все ж надія ще є у тебе,
що дороги ці - від межі...
23.09.24 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029924
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.01.2025
автор: Леся Геник