Любити як спосіб наповнення,
А не віддачі в один бік.
Мій годинник ті'кав чи тіка'в,
А твій застиг перед шалом і молодістю.
Може, аби мені прожити хоч частку тих життів,
Я би вдихнула,
Щоб через хвилину бути там, де зараз.
Того запасу кисню мені вистачить на десятки років,
Бо мої крила обмежені,
Заручені любов'ю,
Якій я поки що потрібна
Як база, як спокій, як умиротворення.
Ти тільки глянь, як я, розщеплена на атоми смутку,
З цим справляюся,
Як мені вдається маневрувати,
Жонглювати між "хочу" та "треба",
Як у мені засіла ідея інстинкту,
Створеного ще до початку
Чи написаного в книгах так,
Що ми повірили.
І ти віриш:
Піклуєшся про тварин,
Пам'ятаєш про День Матері,
Тієї, яка викинула тебе з лона спокою
В бурхливе лоно катастрофи.
Фраза "народи мене назад" не така й банальна,
Проте лякає пам'ять проштовхування крізь родові шляхи,
Тож хай кожна буде там, де треба:
Всьому свій час і свої зізнання,
Невчасні та гіркі,
Невдячні та очевидні.
Мої - тужливі та безсонні.
Твої - щоразу нові.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029877
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.01.2025
автор: Олена Ганько