Мені можливо лишилось тільки Ку,
А може дасть Господь - ще декілька Ку - Ку.
Отож, ходи тихенько по Землі, в взутті чи босоніж,
Та пенсію свою, що заробив, не подавись – проїж.
То я вже не про себе, не про статки власні дбаю.
Я дещо більше на увазі маю.
Адже вже скоро час прийде піти,
Де золото і срібло, безціння, його там не знайти.
У тім краю і слава, почесті і честь,
Отут залишиться, чи по дорозі розстануть десь.
Загубляться, чи то забудуться, не знаю,
Але про те, що закарбується й залишитья, про це я дбаю.
Щоб рід мій тут на світі довго вівся,
Та й так щоби у вічності не зник, без сліду геть кудись не дівся.
По світу не розбігся, чи в Сибіру нафту й газ,
Як раб не добував для раші в котрий раз.
Щоби на цій – Українській Землі жили і діти і онуки,
І їхні правнуки і навіть їх далекії відзвуки.
Дід Валерій.
Січень 2025 року.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029823
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.01.2025
автор: Небайдужий