У задзеркаллі спраглої зими,
Що марно марить справжнім сніговієм,
Десь у безчассі заблукали ми,
Шукаючи чий дотик нас зігріє.
Тікає рік. Ми спалим календар.
Згорять із ним несправджені нагоди.
Своєї долі незбагненний дар
Як зрозуміти хоч би вряди - годи?
Бо кожен з нас направду Ахіллес.
П'ята чи серце справді неважливо.
В котрусь із зим лишаємося без
І варіантів і чекань на диво...
Забракло снігу нинішній зимі.
Нам бракне слів і дотику до серця.
У цьому задзеркаллі ми самі.
Зима без снігу - як повільне скерцо.
Пора блукання не цінує дат
І тих чекань,що все - таки маліють.
Та варто йти крізь зиму навздогад,
І сніг, і дотик нас колись зігріють.
30.12.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029648
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.12.2024
автор: Вадим Димофф