Зоріє вже... Буремна наша ніч
ще спрагу самоти не вдовольнила,
а вже ростуть у сонця з-поза пліч
нового дня великі світлі крила.
Молю богів: «Спиніть його! Спиніть!
Допити дайте мить оцю щасливу-
настоянку з божественних суцвіть,
кохання невгамованого зливу.
Ще стільки недоказано...
Ще ми
наситити не встигли наше тіло
в обіймах довгожданої пітьми.
Здається ж, тільки-тільки споночіло,
ми щойно увійшли до раю слів,
що вистояні нарізно у тиші
впродовж тих нескінченних місяців,
які за ночі стали нам чорніші.
В розлуці ще учора ми були.
Сьогодні ж, у хвилини ці вразливі
ми – світло життєдайне між імли,
бо Завтра...
бо чи Завтра МИ можливі?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029573
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2024
автор: Наталія Погребняк