МРІЙНЕ
Я не надихалася казкою дитинства,
зарано увійшла в дорослий світ.
В облозі зла, приниження і лицедійства
гортала повсякденний алфавіт.
До діток «ворогів народу» – неповага,
трудились слуги, мов голодні пси.
Приниження і глузування як розвага
практикувались в школах в ті часи…
Час ніби зупинився на обніжку долі,
в душі жива ще пісня солов’я.
Імпровізацій для думок іще доволі,
пусте, що лебедію соло я.
І хай фортуна тут поводиться як в тирі,
частій в руці надкушений пиріг.
Немає місця смутку у моїй квартирі,
женуть і тишу внуки за поріг.
Втішаюся пташиній пісеньці бадьорій,
тягнусь до сонця і молюсь Богам.
Пишу ночами більше – спокушають зорі,
і не втихає з року в рік до слів жага.
25.07.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029345
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2024
автор: на манжетах вишиванки