Примруживши очі, вдивляєшся в даль,
Де сонце проміння своє розкида,
Де небо, розкрилене гонить печаль,
І стелить перину свою навмання.
Так хочеться спокіи там просто знаити,
І в білу перину пірнути з розгону,
А потім купатись в тіи піні, пливти.
І відпочивши, вернутись додому.
Далеко за обріи заграва сіда,
І зорі ведуть тои нічнии хоровод,
Де місяць вмиває прозора вода,
І поринаєш у сон без турбот.
І сниться та тиха зманіжена даль
Шепочуть на вушко примхливі дощі,
І вже заблудилось і горе и печаль,
І ясні і сонячні ждуть мене дні
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029297
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.12.2024
автор: Надія Тополя