Дзвінок отой – фатальний докір!
Переплелися жах і сум.
Його чекала стільки років,
а він…
як електричний струм
пройняв мене
за кілька кроків
до покаянь настирних дум.
Забрав удруге мій неспокій,
вернув у пору молоду.
Дзвінок отой – безсмертя спалах,
у невідоме перший крок
і рівновага, що придбала
за миті збунтувала кров…
У душу вткнув болюче жало
без суєти, немов пророк
проник в життя моє зухвало,
розширив простір для думок.
Ну, як ти смів переступити
бар’єр, що сам же спорудив?!
З тобою ми давно вже квити,
ти перекрив усі ходи.
Нам плин життя не зупинити,
час витер зустрічей сліди,
допита чаша, карта бита,
ми не повернемось туди.
09.2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029164
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.12.2024
автор: на манжетах вишиванки