Змія кричить: " вкуси це яблуко спокуси"
А я кричу:" замовкни, схаменусь"
А він так ніжно : "це ж лише шматочок,
Що не помітить навіть творець Бог
Того врожаю наче на небі зірок.
Хіба комусь на Бога здався той шматок."
Та я стою і спокою немаю
Думок міріади лунають у скронях
Дивлюсь, дивлюсь і все більше вагаюсь,
Тримаючи те кляте яблуко в долонях
Воно неначе писане з картини,
І блиском сліпить, сонце засліпляючи
Воно так вабить, як митця морини
Наче вселяє спокій, хвилі піднімаючи
І смаку терпкого спокуса,
Що на вуста уявою лягає.
Невже, щось буде від того укусу,
Якого так душа кричить благає.
Вона немов засліплена кричить.
Вкусить благає, цього потребує,
Неначе лев всередині гарчить
Й крихкі кордони з силою руйнує.
́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029162
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.12.2024
автор: Меланхолійна леді