Вона – звичайна жінка України,
Котра життя пізнала справжню суть,
Жало відчула на собі зміїне,
Й як бомби землю рідну їй трясуть.
Вона була і є зерням народу,
Тож п’є сьогодні з ним його біду.
А мо’, то гени кличуть її роду,
Щоби надійний зайняла редут.
Лягає час на скроні сивиною,
І болем упивається душа,
Поранена повзучою війною,
Надії ж на добро не полиша.
19.12.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029090
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.12.2024
автор: Ганна Верес