Мій календар на триста з чимось днів,
Як той вірянин у різдвяний піст,
Схуд нанівнець і випурхнув зі снів,
Ключем комет, лишивши світлий хвіст.
А що ж лишив на згадку в майбуття?
Ракетний свист, шахедів перегук?
Забрав собі хабар – наш рік життя
І мрії, ті, що вилетіли з рук.
Яка ж підступна та страшна війна!
Що нищить нас і сплутує думки,
Колись усе ж завершиться й вона,
Не вернуться лиш вкрадені роки.
Не вернуться солдати в рідний дім,
Навік малі залишаться дітьми,
Так прикро зізнаватися у тім,
Такими, як були - не станем ми.
Я вірю в новім стосі днів-листків,
Все ж знайдеться для щастя вихід-шанс,
В спіралі часу додамо витків,
Де все складеться добре для всіх нас.
22.12.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029075
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.12.2024
автор: Інна Рубан-Оленіч