Я сміюсь, коли кажуть, що то не сміх,
коли брешуть в очі і б’ють під дих,
коли щастя – булькою на воді:
я показую зуби своїй біді.
Всміхаюся – наче травнева рожа,
всміхаюся – наче Веселий Роджер,
сміюсь як дурень, як Пітер Пен,
як обдовбаний Гуїнплен!
Ти стоїш як бог і мовчиш як пень,
на моє джиґурство – анітелень,
обережний осуд бринить в очах –
ти шляхетно шлеш мене нах.
Я сміюсь, бо та булька сказала «чпок».
бо на горло скарав себе колобок,
бо у нашої смерті кирпатий ніс,
бо від мене чекають сліз…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028888
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.12.2024
автор: Світлана Себастіані