ЗАГАРБНИЦЬКА ВІЙНА. ДИПТИХ.

17  грудня  2024  року  Генеральна  Асамблея  ООН  у  Резолюції  «Про  ситуацію  з  правами  людини  на  тимчасово  окупованих  територіях  (ТОТ)  України»  
в  п  е  р  ш  е  назвала  російську  агресію  "загарбницькою  війною  РФ  проти  України"  (“War  of  aggression  against  Ukraine”).
І-а  частина:
Сліпа  рука  меч  простягає,  
веде  жадоба  землі  захопить,  
де  мирно  люди  проживали,  
тепер  усе  пожежами  димить.
Чиїсь  амбіції,  страх  й  примхи,  
чужа  країна  –  ув  огидних  снах.  
І  чуть  ворожі  всюди  вдихи,  
а  видиху  нема  –  лягли  в  боях.
Стискає  ворог  рідні  землі,
руїни,  смерть  скрізь  залиша.
Все  опиняється  як  в  пеклі,
і  не  живе  там  радісно  душа.
Чужі  їм  принципи  й  закони?  
Бо  гроші  і  горілка  й  наркота  
із  ними  їдуть  також  у  вагоні,
а  у  мішках  –  назад  у  болота.  
Хоч  час  війни  –  теж  невблаганний,  
та  Перемога  завжди  є  Свята.
Із  попелу  земля  постане
та  будуть  квітнути  нові  літа.  В.Б.

ЗАГАРБНИЦЬКА  ВІЙНА.  ІІ-а  частина:
Рідна  земля  пожежами  палає,  
часто  не  видно  виднокраїв.
Стискають  небо  чорні  крила.
така  ракетна  суне  сила.
Чутно  «бабахи»,  лють  –  глибока,
ненависть  горить  у  вогні.
Але  народ  стоїть  висóко,
сталевий  Дух  живе  у  нім.
Амбіції  тирана  є  холодні,
руйнують  мир  як  із  безодні,
щоб  панувати  у  чужій  країні,
у  Вільній  й  Незалежній  Україні.
Загарбник  чоботом  ступає,
краде  життя,  дітей  й  свободу.
Потужний  спротив  наростає
нащадків  праведного  роду.
Залізо  дзвоном  б'є  у  серце,
чи  стане  сил,  щоб  зло  це  стерти?
Щоб  розірвать  ланцюг  війни,
хоча  б  цієї  сірої  зими.  В.Б.
Лишає  ворог  згарища  і  болі,
зруйновані  поля,  храми  й  оселі.
Та  не  здолати  окупантам  Волі,
бо  м’язи  в  оборонців  як  сталеві.
Жаль,  знову  чути  плач  дитячий,
і  мати  посивіла  від  «чекати»,
Бо  чоловік  і  син  воюють,
а  у  родині  всі  горюють.
Крізь  біди  знову  проросте  весна,
і  на  руїнах  будуть  квіти.
бо  Справедливість  є  лише  одна,
і  Правди  тут  вже  ніде  діти.
Історія  запам’ятає  гнів:
Хто  сіє  смерть,  її  й  –  дістане.
Народ  долав,  боровся,  вірив  й  жив,
в  новім  своїм  майбутнім  він  постане!  В.Б.  19.12.2024  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028883
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.12.2024
автор: Зореслав Благомирів