на спину світить згорблену криву
чалапаю собі збиваю ноги
хтось бреше що я нібито живу
весь пропорційний навіть дещо строгий
і кроки маю ніби гомінкі
тямущі руки і смачні цукерки
сам предок з незапам’ятних віків
і сам собі нащадок відтеперка
обличчям чи не кращий від усіх
на смак п'янкий до вправностей охочий
і хоч вже є посвідчення про гріх
не сором ще показувати очі
та те
всесвітня вітряна жорства
паскудить фарби на моїх полотнах
блищить на Сонці зовсім неспроста
обсиплеться униз невідворотно
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028873
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.12.2024
автор: Щєпкін Сергій