- Уже убрався, проклята душа?
(Послав же Бог такого чоловіка!)
Як на гульню – получить відкоша,
Бо до роботи він – завжди каліка.
- В чалму макітру, наче той баняк,
І на підводі, як султан, прибуду,
Вона ж – село (не знає, що та як?)
Не жінку маю, а якусь приблуду.
- Дивися ж там, не вшквари гопака,
І не бери, як будуть наливати,
- Ой людоньки, що ж доленька така?
Вона ж - не жінка, а чортяча мати!
- На бал щось путнє ввечері надінь,
А то сорочка, й тріпана спідниця,
Щоб молодиць усіх загнала в тінь.
А я пишався: «Ось моя цариця!»
***
До вечора тривав цей діалог,
Своєї кожен гнув на власній мові,
Коли все полонезом почалось -
То стали Карасі удвох шовкові:
«Бонжур усім», і пошепки «на ви»,
«Оревуар», «же тем» – як білі люди!
Мадам - в галопі спробуй улови,
Та і месьє - у танці скрізь і всюди.
- Ото б, якби, траплялося хоч раз,
У грудні, серпні, вересні чи квітні,
На бал такий покликали і вас,
Щоб стали добрі, ніжні і привітні.
- Щоб бачили в стосунках позитив,
Щоб назавжди ущухла ваша сварка,
Хоч на балу, у новорічну ніч,
Були ви, як Карась і як Одарка.
11.12.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028826
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2024
автор: Інна Рубан-Оленіч