[i]Ґелловейська легенда*[/i]
З цвіту вересу варили
Напій колись давно,
Він був солодший меду
Й міцніший, ніж вино.
Пили його, зваривши,
Впадали в забуття,
Так день за днем в печерах
Йшло радісне життя.
Та ось король шотландський,
Що милості не знав,
Розбив у битві піктів*,
Як сарн у даль їх гнав.
До самих гір червоних
Він полював на них,
Малі тіла розкидав –
І мертвих, й півживих.
Прийшло у край той літо,
Червоним верес цвів,
Та більш той ель варити
Ніхто з живих не вмів.
В могилах, мов дитячих,
На відкидах гори
В ряд мертвими лежали
Маленькі броварі.
Король червоним долом
В день літній проїжджав,
Бекасів крик, бджолиний гул
Його там проводжав.
І був король сердитий,
Він лоб насупив свій,
Владар нив вересових
Не пив ще той напій.
Тут випадком васали,
Що вересом брели,
Натрапили на камінь,
Де карликів знайшли.
Ті, вирвані зі сховку,
Мовчали серед них, –
Був син і літній батько
Останні з піктів тих.
Король з сідла дивився
На пару ту плоху;
А карлики смагляві
Стояли без страху
На березі високім,
На самому краю –
«За ваш секрет напою
Я вам життя даю».
Стояли батько з сином,
Приречені на глум;
Навкруг червоний верес,
А знизу моря шум.
І тут промовив батько,
Затнувшись від жалю:
«Я маю мовить слово
На вухо королю.
Життя старому цінне,
А честь, то річ дрібна,
Відкрив би таємницю,
Та прикрість є одна».
І голосом тихішим
Додав до цього він:
«Відкрив би таємницю,
Але лякає син.
Життя чи смерть – не збагнеш,
Якщо ти молодий;
Не зважусь честь продати,
Допоки син живий.
Візьміть його, зв’язавши,
І киньте в вир крутий,
Тоді секрет відкрию,
Що клявся берегти.
Взяли, зв’язали сина,
Стягнувши ремені,
І вмить він опинився
В жахливій глибині.
Ковтнуло море тіло,
Нема його ніде;
Стояв на кручі батько,
Останній з тих людей.
«Тобі казав я правду,
Лякав мене мій син,
Чи досить мав відваги
Ще безбородий він.
Тепер даремні муки
І кара вогняна, –
Помре зі мною в грудях
Напою таїна».
*Ґелловей – історична земля у Шотландіїї
*Пікти (лат. Picti) — найдавніший із відомих народів,
що в минулому населяли Шотландію.
За легендами пікти були невисокі на зріст.
Robert Louis Stevenson
Heather Ale
[i]A Galloway Legend[/i]
“From the bonny bells of heather,
They brewed a drink long syne,
Was sweeter far than honey,
Was stronger far than wine.
They brewed it and they drank it,
And lay in blessed swound,
For days and days together,
In their dwellings underground.
There rose a King in Scotland,
A fell man to his foes,
He smote the Picts in battle,
He hunted them like roes.
Over miles of the red mountain
He hunted as they fled,
And strewed the dwarfish bodies
Of the dying and the dead.
Summer came in the country,
Red was the heather bell,
But the manner of the brewing,
Was none alive to tell.
In graves that were like children’s
On many a mountain’s head,
The Brewsters of the Heather
Lay numbered with the dead.
The king in the red moorland
Rode on a summer’s day;
And the bees hummed and the curlews
Cried beside the way.
The King rode and was angry,
Black was his brow and pale,
To rule in a land of heather,
And lack the Heather Ale.
It fortuned that his vassals,
Riding free upon the heath,
Came on a stone that was fallen
And vermin hid beneath.
Roughly plucked from their hiding,
Never a word they spoke:
A son and his aged father –
Last of the dwarfish folk.
The king sat high on his charger,
He looked down on the little men;
And the dwarfish and swarthy couple
Looked at the king again.
Down by the shore he had them:
And there on the giddy brink –
“I will give thee life ye vermin,
For the secret of the drink.”
There stood the son and father
And they looked high and low;
The heather was red around them,
The sea rumbled below.
And up spoke the father,
Shrill was his voice to hear:
“I have a word in private,
A word for the royal ear.
“Life is dear to the aged,
And honour a little thing;
I would gladly sell the secret”,
Quoth the Pict to the King.
His voice was small as a sparrow’s,
And shrill and wonderful clear:
“I would gladly sell my secret,
Only my son I fear.
“For life is a little matter,
And death is nought to the young;
And I dare not sell my honour,
Under the eye of my son.
Take him, O king, and bind him,
And cast him far in the deep;
And it’s I will tell the secret
That I have sworn to keep.”
They took the son and bound him,
Neck and heels in a thong,
And a lad took him and swung him,
And flung him far and strong
And the sea swallowed his body,
Like that of a child of ten;
And there on the cliff stood the father,
Last of the dwarfish men.
“True was the word I told you:
Only my son I feared;
For I doubt the sapling courage,
That goes without the beard.
But now in vain is the torture,
Fire shall not avail:
Here dies in my bosom
The secret of the Heather Ale.”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028825
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2024
автор: Валерій Яковчук