Болітиме… ще довго й скрізь болітиме
Куди не прихились, про що не думай…
А що горіло... може вже й... не грітиме...
Все рідне вкриється прошарком суму...
Забудеться... та де там!!! Не за-бу-деть-ся!!!
Таке навряд чи може відболіти !
Часи минуть, все вихорем закрутиться.
Ростимуть, гратимуться всюди діти.
Плекатиме… на добре знов плекатиме
Надію людство. Буде підіймати
Все навкруги, спочинку мало знатиме.
Майбутнє щоб потомкам збудувати.
Шукатиме… все й спокою шукатиме,
Душа від горя, пам’яттю що в грудях..
Опиниться минуле десь за гратами,
Та й довго теж розсипаним скрізь буде……
І млітиме… земля в печалі млітиме
За доньок та синів, що в ній спочилі.
Турботливо та м’яко сонце грітиме,
Впадуть проміння на усі могили...
Болітиме… ще довго й скрізь болітиме…
Така безмежна в пам’яті цій сила…
Солдатськими кричать птахи привітами.…
Над болем й нам піднятися б на крилах!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028756
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.12.2024
автор: Анжела Волкова