У лісі лісі темному
Могутній кедр, де жив,
З ялицею прекрасною
Про вічність гомонів,
Росла собі сосна,
Ведмідь її любив,
Берлогу під сосною
В корінні він зробив.
Усе було чудово:
Ожина, бджоли, мед.
Та ось зима раптово
Закінчила куплет..
По лісу, лісу темному,
Мисливець теж любив -
Гуляти із гвинтівкою,
Вбивати там савців.
Коли була зима,
Був сніг, хуртовина.
Ведмідь, немов той велетень,
Солодко так дрімав.
Мисливець ненаситний
З живого шкіру й зняв.
Про що скажіть ця казочка?
Про пасіку і мед.
І знову не закінчено,
Не крайній цей куплет.
Жаль грізного ведмедика,
Не темний більше ліс.
Порожня лісопилка,
Утік і лісовик.
Опеньки під пеньком
Знайшов якийсь грибник.
***
[b] Невже[/b]
Невже...
Не віриться навіть.
Нова нація!
Нездоланні...
Закалені, молоді..
Непереможні!
І поряд знищене покоління..
Втрачені надії..
Розбиті серця.
Зруйнована дійсність!
Отруєно розум.
Затьмарено будні.
І Україна мов би той фронтовик
з трьома кінцівками,
зневірена..
наодинці з лихом.
І навіть не візьме паличку,
тлумачок із кобзою,
не помадрує по світу,
щоб розділити з морями
свої гіркі сльози.
Залишилось одне -
по материнські
стиснути в обіймах
своїх доньок,
лагідно погладити
їх сиві голівки
й тихо промовити:
-Ми вистоїмо!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028507
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2024
автор: oreol