З далеких країв снігурі прилетіли
І на підвіконня Андрійкове сіли.
Їм хлопець хатинку з дощечок зробив.
Плоди горобини туди помістив.
Раділи пташата, по хаті стрибали
І ягоди радо дзьобам клювали.
Та тут до них в гості прибули синиці.
Надули відразу господарі лиця.
Татусик снігур гостям честь не віддав.
- Це наша хатина і наша їда, -
Сказав, грізно глянувши він на синичок.
Андрій це почув, вибіг без рукавичок,
Без куртки, без шапки з квартири у двір,
Пустив снігурам він у очі докір.
Їм мовив: «Ще дошка і шнур в мене є.
Під вашим – в синиць буде місце своє.
За кілька хвилин принесу я дощину
І корму синицям на неї я кину.
Приніс дошку хлопець, її прив’язав
До хатки сім’ї снігурів і сказав:
«Два поверхи вийшло. Тримайте ж амур».
Синиці раділи і тато снігур.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028346
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2024
автор: Крилата (Любов Пікас)