Вже зима, запорошило...
Щоб без діла не тинятись,
Зайчик й Білочка рішили
Своїм хутром помінятись.
Шубка в Зайчика біленька
Вся пухнаста, симпатична,
А у Білочки - руденька,
Що для неї також звична.
Все обдумати й до діла -
Враз охоче помінялись:
Рудий - Заєць, Білка - біла
Задоволені зостались.
Розважались... Зима, сніг... Зажили щасливо.
Та не довго лунав сміх...
В страху, полохливу білу Білку на осиці
Яструб враз помітив.
Рудий Заєць вздрів Лисицю
Й заховавсь під віти.
Справно Яструб ловив Білку, почало смеркати...
А вона ж на гілку, з гілки - не вдалось впіймати.
Добре бачила й хвостата Зайця де шукати,
Як безлисті взимку віти, то й Вухань - без хати.
З-під куща чкурнув Зайчисько,
Попетляв, згубивши слід,
Хоч злодійка була близько
Швидко втратила обід.
Як звірята оговтались, згодом любо-мило
Стрілись, шубки розміняли -
Їх біда навчила.
- - - - -
Колір хутра - дар Природи
З ним, щоб маскуватись.
Тому шубка при нагоді,
Якщо трапилась пригода,
Може й врятувати.
Примітка: казочка для дошкільнят.
Цікаво, що білочка взимку сірувато- руда, що
допомагає їй маскуватись на гілках дерев від хижаків.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028290
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2024
автор: Галина Лябук