Похмура й жадана, ввійшла до кімнати,
крізь прочинене навстіж вікно.
Сказала, що я переплутав палату,
ввімкнула до болю знайоме кіно.
Ми з нею сміялись, мотаючи стрілки,
шукали між кадрів чуже і своє.
І миті спливали, так гомінко й гірко,
аж раптом — годинник підступно стає.
Беру її руку, безмовну й холодну,
йдемо навпростець, горизонт побілів.
Сідаємо в човен — ріка повноводна,
несе течія до нових берегів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028283
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2024
автор: Дарія Борисович