Щиглик, ворон гостроокий,
Дятел, горобець, сорока
І синиця, і голубка
І снігур – червона грудка
Вранці вмилися і вбрались
І на дубику зібрались.
Та недовго мир тримали,
З дзьобів милі співи слали.
Почали вони сваритись,
Одягом своїм хвалитись,
Вмінням, співом, стержнем сили.
Так кричали, що збудили
Совку, що в дуплі лежала
Й сни про літечко лапала.
Із дупла вона злетіла:
На сніжку під дубом сіла.
Потім встала і сказала:
- Яка сила вас зібрала
Біля мого дому, птиці?
Так робити не годиться –
Совку, що всю ніч літала,
Їжу у ліску шукала,
Й лиш упала в сон, будити.
- Ми хотіли букви вчити, -
Мовила синиця ловко. -
Знали, що живеш тут, совко,
І що мудра ти письмена.
Кожен з нас отут є чемний,
Хоче вчитись, мудрим стати,
Радість світу посилати.
- Що ж, пробачте, круглолиці!
Вчитиму вас, любі птиці.
Будем на сніжку писати
Букви і слова читати.
Малюватимем дерева
І зимову королеву.
Вивчимо нові пісні,
Слатимемо голосні
Співи в день Нового року.
Згодні на такі уроки?
- Так, - снігур заголосив.
Дятел крильцями забив.
- Завтра зранку о дев’ятій
Починаємо заняття.
Всі птахи на це пристали,
Совці дякую сказали.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028268
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2024
автор: Крилата (Любов Пікас)