Сотні тисяч загиблих глядять мені в очі:
І військові, й цивільні – дорослі та діти,
Ті, хто ляки ковтав серед дня, серед ночі
Через те, що «салюти» несли московіти.
Душу мнуть, наче тісто, полеглі герої –
І Сліпак, і Бобанич, «Да Вінчі» і Зівер,
Всі, які добровільно вдягли однострої
І пішли захищати край, мову та віру.
Біль і сум по судинах розносять військові,
В яких нерви – дроти, рани, вирви на тілі.
Прапори на могилах і свічі воскові
Ставлять в звивинах мозку хрести чорно-білі.
Сліз загальна картина не може вмістити.
Почорнілі поля, поруйновані хати…
Ми не маємо права за вітром пустити
Злії дії Росії, їм землі віддати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028209
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.12.2024
автор: Крилата (Любов Пікас)