Смеркається. І зграї тіней зголоднілих
стрибають ніби здобичі дісталися.
Водночас ті, хто мав світитися щосили,
сховали ся.
Агов, не спіть! Із тьмою разом лізе холод.
Крихке тепло із душ вистуджує за мить.
Помре надія, віра вмре... І прийде голод.
Тому світіть!
Підступний шепіт, як завжди, вторує страху —
от тільки шепіт той лунає із пітьми.
Хтось тьму стрічає, склавши голову на плаху...
А хтось грудьми.
Не врятувала відстороненість нікого.
Перемагають ті, хто б'ється до кінця.
Лишилось вибрати: або вбрання живого,
або мерця.
Смеркається. Пора засяяти щосили,
якщо вже доля нам така дісталася,
щоб хижоокі зграї тіней зголоднілих
сховали ся.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028128
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.12.2024
автор: Сергій Вітер