Я НЕ ХОТІВ

Я  не  хотів  ніколи,  рідний  мій  Вовчанську  
Тобі  такої  долі,  світової  слави!  
Розбитий,  наче  Герніка  ота  нещасна,  
Не  занімів,  як  кролик  ти  перед  удавом,  
Характер  показав  козацький  свій  прадавній.  

Зберіг  обличчя  не  в  одну  всесвітню  бойню,  
Поранення  були,  заділо  десь  там  злегка...  
Пробач,  я  приїздив  до  тебе,  як  до  Мекки,  
Так  рідко!  А  тепер  куди?  В  криваву  довбню,  
Де  кожну  мить  чека  смертельна  небезпека!?  

Де  вже  живого  не  залишилось  нічого!?  
Де  пращури  перевертаються  в  могилах!?  
Яка  ж  то  позамежна  і  нелюдська  сила  
Так  прокотилась  від  порога  до  порога!  
Вернулися  часи,  мов  Гога  із  Магога.  

Мов  по  тобі  пробігло  стадо  динозаврів  
З  якогось  там  іще  незнаного  періоду,
Яке  на  тебе  виродки  погнали  підло.  
Було  у  тебе  вчора,  -  що  покаже  завтра?  
Як  оновити  твою  душу,  -  невже  пізно?  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028104
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2024
автор: Рунельо Вахейко